Витрати на експлуатацію автомобіля

0
Я
ЯWR18 квітня 2006, 10:56 · 👁 5949
Журнал «Вісник податкової служби України»; передплатні індекси – 22599 (укр.), 22600 (рос.);
E-mail: mail@visnuk.com.ua; http://www.visnuk.com.ua; тел. : (044) 501-06-43)

Витрати на експлуатацію автомобіля



На сторінках «Вісника» було надруковано чимало роз’яснень та консультацій щодо податкового обліку витрат, пов’язаних з експлуатацією автомобільного транспорту, але листи від платників податку продовжують надходити. З приходом весни запитань стало ще більше – перевірка автопарку, сезонний техогляд, заміна шин, пальне для посівної – адже всі господарські операції мають знайти відображення в податковому обліку. Розглянемо витрати, які виникають у платників податку під час експлуатації власного автомобільного транспорту (як легкового, так і вантажного), і порядок їх відображення.

Основні засади організації та експлуатації автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III. Відповідно до визначення, наведеного у ст. 1 цього Закону, автомобільний транспортний засіб – це дорожній транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій.

У свою чергу, легковий автомобіль – це пасажирський автомобільний транспортний засіб з кількістю місць для сидіння не більше дев’яти з місцем водія включно; спеціальний автомобіль – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Порядок оцінки (визначення вартості) дорожніх транспортних засобів і загальні принципи, методи оцінки та товарознавчих досліджень встановлено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою наказом Мін’юсту України, Фонду держмайна України. «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів» від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 (зареєстровано в Мін’юсті України 24.11.2003 р. за № 1074/8395, зі змінами та доповненнями).

Згідно із зазначеною Методикою автомобіль – це дорожній транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для: перевезення людей та (чи) вантажів; буксирування транспортних засобів, призначених для перевезення людей та (чи) вантажів; виконання спеціальних робіт.

Термін «автомобіль» поширюється також на транспортні засоби, двигуни яких живляться постійним електричним струмом через контактну мережу (тролейбуси); триколісні транспортні засоби, споряджена маса яких становить понад 400 кг.

Крім того, наказ № 142/5/2092 містить такі визначення:

• вантажний автомобіль – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

• легковий автомобіль – автомобіль, який за своєю конструкцією і внутрішнім обладнанням призначений головним чином для перевезення людей та їхнього багажу і в якому розміщуються не більше дев’яти місць для сидіння, включаючи місце водія.

Витрати, що виникають у платника податку під час експлуатації автомобіля, можна згрупувати таким чином:

• на утримання та експлуатацію (технічне обслуговування);

• на поточний і капітальний ремонти;

• на придбання пально-мастильних матеріалів;

• пов’язані з паркуванням.

Витрати на технічне обслуговування

Нормами Положення про технічне обслуговування i ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України від 30.03.98 р. № 102 (зареєстровано в Мін’юсті України 28.04.98 р. за № 268/2708, за текстом - Положення № 102) визначено порядок проведення технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів, що поширюється на юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів (за винятком тролейбусів, мопедів і мотоциклів), незалежно від форми власності.

Згідно з п. 1.3 частини першої Положення № 102 технічне обслуговування – комплекс операцій чи операція з підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання і транспортування.

Примірні переліки операцій з технічного обслуговування автомобільного транспорту наведено у додатках А, Б, В до Положення № 102. Так, до технічного обслуговування належить сезонна заміна олив.

Якщо цими переліками не передбачено будь-якої операції, то вона не належить до технічного обслуговування автомобіля й розглядається як поточний ремонт.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті, включаються до складу валових витрат.

Отже, якщо автомобіль використовується у власній господарській діяльності платника податку, то витрати на технічне обслуговування (зокрема, на придбання запчастин, що використовуються для проведення робіт з технічного обслуговування автомобілів) включаються до складу валових витрат на підставі пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР. Проте не всі категорії платників податків мають керуватися нормами зазначеного підпункту при включенні витрат на технічне обслуговування до складу валових витрат.

Для тих платників, які під час здійснення діяльності з надання туристичних або транспортних послуг використовують легкові автомобілі (наприклад, надання таксі, прокат весільних авто тощо), а також спортивних організацій, що використовують легкові автомобілі як спортивне знаряддя, у Законі № 334/94-ВР міститься окрема норма:

відповідно до пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання та експлуатацію (крім тих, що підлягають амортизації), зокрема, легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.

Витрати на технічне обслуговування включаються до складу валових витрат за першою подією – за датою нарахування чи оплати.

Усі витрати платників податку на техобслуговування автомобілів мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов’язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Окремо слід розглянути облік витрат на автошини та акумуляторні батареї*.

Згідно з нормами п. 3.19 Положення № 102 операції із заміни на дорожньо-транспортних засобах шин та акумуляторних батарей не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення.

Водночас наказом Мінтрансу України від 08.12.97 р. № 420 затверджено Норми експлуатаційного пробігу автомобільних шин, що є обов’язковими для автотранспортних підприємств незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості. Випадки коригування норм пробігу автошин залежно від умов експлуатації визначено п. 2 цього наказу.

Тобто операції із заміни акумуляторних батарей та шин відповідно до норм експлуатаційного пробігу належать до техобслуговування автомобільного транспорту, і їх вартість включається до валових витрат і враховується при перерахунку згідно з п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

Операції із заміни автошин, пробіг яких не відповідає нормам експлуатаційного пробігу, належать не до техобслуговування, а до ремонту. У цьому разі витрати на проведення таких операцій включаються до валових витрат лише у межах сум, встановлених пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР.

Витрати на ремонт

Відповідно до Положення № 102 ремонт транспортних засобів поділяється на поточний і капітальний.

Під терміном «поточний ремонт» слід розуміти ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу і полягає в заміні та (або) відновленні окремих частин (може виконуватися за заявкою або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами). Поточний ремонт виконується за потребою, згідно з результатами діагностування технічного стану дорожньо-транспортного засобу, або за наявності несправностей і призначений для забезпечення або відновлення його роботоздатності.

Капітальний ремонт – ремонт, який виконується для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових. Капітальний ремонт виконується за потреби згідно з результатами діагностики технічного стану і призначений для продовження строку експлуатації дорожньо-транспортних засобів.

Будь-який ремонт (як поточний, так і капітальний) автомобілів згідно з п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР розглядається як поліпшення основних фондів, оскільки автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього відносяться до основних фондів групи 2 (пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР).

Відповідно до вимог пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 цього Закону, включаються до складу валових витрат.

У свою чергу, у цьому підпункті Закону № 334/94-ВР зазначено, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, яка не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об’єктів основних фондів групи 1 пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп і таких окремих об’єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

Тобто, за винятком вищезазначеного обмеження, витрати як на поточний, так і на капітальний ремонт автомобіля (у тому числі вартість запасних частин) не включаються до складу валових витрат, оскільки підлягають амортизації за встановленими п. 8.6 ст. 8 Закону № 334/94-ВР нормами у порядку, передбаченому для основних фондів групи 2.

Сума витрат на ремонт автомобільного транспорту, що включається до складу валових витрат, не повинна перевищувати 10 % сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного періоду.

У разі якщо витрати, понесені підприємством на ремонт, перевищують 10-відсотковий ліміт, сума такого перевищення збільшує балансову вартість усіх груп основних фондів та окремих об’єктів основних фондів групи 1 незалежно від того, щодо об’єкта якої групи відбулося перевищення.

Приклад.

Балансова вартість усіх груп основних фондів, які має підприємство станом на 01.01.2006 р., становить 504 тис. грн. Протягом I кварталу 2006 р. підприємство витратило на ремонт автомобільного транспорту і комп’ютерної техніки 67 тис. грн., з яких лише 50,4 тис. грн. (504 тис. грн. х 10 %) може включити до складу валових витрат. Витрати у сумі 16,6 тис. грн., що перевищують 10-відсоткове обмеження, збільшують балансову вартість основних фондів груп 2 та 4 таким чином:

Основні фонди
Балансова вартість на 01.01.2006 p., тис. грн.
Витрати на ремонт, тис. грн.
Балансова вартість на 01.04.2006 p., тис. грн.

Об’єкт групи 1
310
–
310 – 2 % = 303.8

Група 2
124
61
(124 – 10 %) +16,6 х (61 : 67) = 126,7

Група 4
70
6
(70 – 15 %) + 16.6 х (6.67) = 61

Разом
504
67
491,5





Витрати на придбання пально-мастильних матеріалів

Для здійснення контролю за витратами пально-мастильних матеріалів (ПММ) наказом № 43 затверджено Hорми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті.

Нормування витрат палива – це встановлення допустимої міри його споживання у певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дають змогу враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні та інші умови експлуатації.

Списання ПММ здійснюється згідно з фактичною вартістю витрачених ПММ автомобіля з урахуванням норм витрат.

Основним документом, на підставі якого здійснюється списання ПММ, є подорожній лист – документ встановленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу (ст. 1 Закону № 2344-III).

Про фактичну кількість використаних ПММ можна дізнатися з таких типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля, як «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2-TH; «Подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні», ф. № 1 (міжнародна); «Талон замовника», ф. № 1-ТЗ (п. 1 наказу Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.95 р. № 488/346 (зі змінами та доповненнями)).

Підставою для списання ПММ, витрачених службовими легковими автомобілями, до яких відносяться легкові автомобілі, що є на балансі юридичних осіб усіх форм власності і використовуються для задоволення власних потреб, а також надані замовникові на договірних умовах (з водієм), є подорожній лист типової ф. № 3, затверджений наказом Держкомстату України «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування» від 17.02.98 р. № 74 (зареєстровано в Мін’юсті України 03.03.98 р. за № 149/2589).

Витрати на ПММ для вантажного автотранспорту, що використовується у власній господарській діяльності платника податку, за умови наявності підтверджувальних документів відносяться до складу валових витрат (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Обмеження у розмірі 50 % щодо віднесення витрат на ПММ до складу валових витрат встановлено лише для легкових автомобілів. Порядок віднесення витрат на придбання ПММ для легкових автомобілів до складу валових витрат регулює пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, яким, зокрема, визначено, що не включаються до складу валових витрат (крім витрат на оплату праці) 50 % витрат платника податку на придбання ПММ для легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов’язків доведення зв’язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Підприємства, які використовують у своїй господарській діяльності як вантажні, так і легкові автомобілі, мають вести відокремлений облік ПММ, що витрачаються для експлуатації цих класів автомобілів. При цьому платники податку повинні вести податковий облік приросту (убутку) балансової вартості ПММ для легкових автомобілів, на відміну від інших класів автомобілів, лише у межах 50 % вартості тих ПММ, що включаються до складу валових витрат.

Окремо слід зупинитися на ПММ, витрачених для легкового автомобіля, який використовується платником податку як спецтранспорт. Критерієм віднесення автомобіля до спецтранспорту є код за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД). Автомобілі спеціального призначення, крім призначених головним чином для перевезення людей або вантажів (наприклад, автомобілі вантажні для аварійного ремонту, автокрани, автомобілі пожежні, автобетономішалки, машини прибиральні, машини дорожні, автомобілі-майстерні, радіологічні автомобілі), обліковуються за товарною позицією 8705.

У тому разі якщо легковий автомобіль зареєстровано під кодом 8705 згідно з УКТ ЗЕД, платник податку може включити витрати на ПММ у повному обсязі до складу валових витрат. Якщо ж автомобіль зареєстровано під іншим кодом, то платник до складу валових витрат включає лише 50 % витрат на придбання ПММ.

Витрати, пов’язані з паркуванням

Відповідно до вимог пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР платники податку не мають права включати витрати, пов’язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, до складу валових.

У разі якщо витрати здійснено на паркування або стоянку автомобільного транспорту іншого класу, такі витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку на підставі пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР за умови доведення зв’язку цих витрат із власною господарською діяльністю. Свідчити про сплату коштів за зберігання транспортних засобів на автостоянках та надання інших супутніх послуг можуть квитанції або касові чеки.



Ганна Чернишова



«Вісник податкової служби України», квітень 2006 р., № 14 (393), с. 27 (http://www.visnuk.com.ua)

Дата підготовки 11.04.2006
Журнал «Вісник податкової служби України»

Відповіді (0)

Вхід через Google буде доступний найближчим часом.

Поки що немає відповідей — будьте першим.

Форум iCAR · www.iCAR.com.ua · Віртуальний клуб автолюбителів · icar@icar.com.ua